У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків протягом місяця тривав виставковий проект знаного та провокативного митця, одесита, директора Художнього музею в Одесі – Олександра Ройтбурда. На жаль, через проблеми із транспортом у годину карантину митець не зміг приїхати на відкриття, але біля прямого відеозв’язку пообіцяв зробити це згодом.
Особисте знайомство лучан із Ройтбурдом таки відбулося – у рамках розмови-дискурсу, яка відбулася у МСУМКу.
Митець, активний громадський діяч, провокаційний художник, блогер, інтелектуал, філософ – так відрекомендувала гостя керівна партнерка музею Леся Корсак.
Розмова тримала майже півтори години і зібрала повну головну залу музею, а найцікавіші думки митця для вас традиційно зібравши «Таблоїд Волині».
***
Я не бачу концепції сучасного мистецтва. Зараз така година, що у сфері актуального знаходяться дуже різні представники. Раніше як було? Ренесанс! І 2-3 століття митці творять у комплексі ідей гуманізму. Потім у барокко теж саме. А зараз ті художники, які входили у сферу актуального у 60-ті роки, досі живі та творять, змінюються та демонструють результати. Є ті, що починали у 90, вони геть інші. А ті, що почали у «нульових», заперечили все, що ми робили раніше. А митці кінця «10-х» повертаються до того, що відбувалося раніше. Тобто все дуже різне, контрастне, але немає в мистецтві мейнстріму.
***
Як можна дати визначення епосі, в яку ми живемо і творимо? Це неможливо. Раніше це називалося постмодерн, тепер все більше – метамодерн. Коли питаєш, в чому різниця, то кажуть, що в першому домінувала іронія, а в другому – пошук істини. Але якщо подивитися на те, що ми робили у 90-х, то там, звичайно, була якась іронія, але вона не ставала головним посилом.
***
Чому мене постійно намагаються зняти з посади директора Одеського художнього музею? Є в облраді партія «ОПЗЖ», вони вважають, що я їхній ідеологічний ворог. Ну, я і справді їх недолюблюю, бо вважаю, що Україна не має йти в «рускій мір», в шлях тупика. От вони й почали шукати на мене компромат. Я дізнався, що я алкоголік, наркоман, цілувався з матір’ю 3-х дітей в присутності її чоловіка, що розбещую малолітніх хлопчиків і дівчаток, що я пишу свої картини фекаліями. Серйозно! Цілу експертизу виготовили, яка офіційно на музейному бланку констатувала, що «в пігментах знайдено г*вно». Картина називається «Молитва» і навіть фото нема, тобто невідомо, чи така взагалі існує.
Потім з’ясувалося, що я «кинув» на всі гросі Сороса і Пінчука. Хто бачив живого Пінчука, як його можна «кинути» хоча б на копійку, хай розкажуть мені. Якось робили з ним спільний проект і бухгалтерія не зійшлася на 2,5 гривні, то його бухгалтерка життя мені не давала!
Крім цього, мені закидали, що я домовився з Мариною Порошенко, що буду передавати картини в їхню домашню колекцію, а заміняти їх копіями. Потім з’ясувалося, що не їм, а Юрію Луценку. Потім сказали, що іншому депутату. Потім сказали, що якомусь банкіру. І вони щиро вірять в це і ображають, що я з ними не ділюся! Можна годинами говорити про це все, можна книгу написати! Але коли їм вдалося мене зняти рішенням сесії, то 2 тисячі людей у спеку вийшли на вулицю, щоб мене повернути.
***
Є два типи художників: одні роблять те, що цікаво робити, інші те, що цікаво дивитися. Я належу до перших, бо мені в роботі має бути цікаво. Хоч це може бути не так успішно. Процес насолоди від праці все одно переважає такі моменти.
***
Одного разу старший художник сказав мені: головне художник робить від 30 до 40 років. Бо до 30 він не може нічого зрілого зробити, а після 40 – уже нічого нового.
Першу картину, яку закупила Третяковська галерея, я зробив у 27. Картину, за яку я отримав диплом академії мистецтв, теж у 27. І я міняюся, мені не цікаво робити одне і те ж, але щось залишається. Відчуття кольору, форми, пластика.
***
Настільки звик працювати мастихіном, що якщо мені зараз дати в руки пензля, то не певний, що зможу з ним впоратися.
***
Художник не має бути голодним. Тоді він не вільний. Часто через жебрацтво художник деградує, бо хоче створити щось, що сподобається, що куплять. Гроші дають незалежність у мистецтві. Але ринковий успіх і успіх мистецький збігаються далеко не завжди.
***
Мій художній смак сформували Печери Ласко, там дуже сподобалися намальовані бізони. А ще Єгипет, Ассирія, Вавилон, Греція, словом історія мистецтва. А по-друге, книжки, де критикували занепадницьке мистецтво на Заході, і розповідали, яке прогресивне радянське мистецтво. Іноді вони ці розповіді ілюстрували маленькими репродукціями. І так вперше я побачив Пікасо, Далі, попарт.
І я став робити щось таке, яке мені здавалося схоже на актуальне. Батьки цим занепокоїлися, показали моїй вчительці у художній школі, вона сказала, що нічого в цьому не розуміє і відправила до єдиного абстракціоніста в Одесі Олега Соколова. Як це буває в Одесі, виявилося, що він був «собутильником» нашого сусіда. Тато купив коньяк, сусід запросив його до себе, показали мої роботи і він сказав, що це цікаво, але треба пройти школу. Якби мені хтось інший таке сказав, то не слухав би. Але єдиний на той час в Одесі абстракціоніст! Потім, звісно, був ще інститут з його титанами малюнку.
Потім я познайомився з одеським андеграундом, яке тоді було справді явищем, дуже цікавим мені.
***
Крім мистецтва, у мене є ще одне хобі – вино. У таких кількостях, щоби ходити самому, фільтрувати базар. Ну, іноді до дівчат чіпляюсь, але я народився до епохи політкоректності, тому для мене харасмент – не ті, що про це думають феміністки.
***
Що я думаю про ваш МСУМК? Він дуже добре стартанув. Вважаю, що це часовий формат, бо його значення переросте в формат бути частиною розважального комплексу. За кілька років колекція збагатиться так, що потребуватиме простору. Але й у такому форматі для України це дивовижна історія. Я щиро вітаю Луцьк і схиляюся перед фундаторами.
