Радикальні мистецькі жести – нині головний тренд художніх практик. Дивна одержимість новизною спонукає мистців до неперервної конфронтації із традиціями, постійного заперечення вже адаптованих шляхів, поривання до революційних трансформацій як у царині технічних та технологічних добутків, так і в категоріях світоглядних, стилістичних, концептуальних. Роман Яців належить до тих, що свідомо дистанціюються від привабливості свіжоспеченої моди. Розлогий пласт його малярства – це спроба не лише актуалізувати досвід європейської культури, а й за допомогою винайдених раніше, відточених годин прийомів ступити на ще одну щабель виражальних можливостей, прийнятних для наших днів.
Невеликі за розмірами формати полотен, пастозна рельєфність широкого мазка, яскравий поліск колористичної маси, трепетні нюанси світла, полохлива рухливість тіней… Естетське смакування у самому акті творення. Просто, невимушено, без лукавства художник фіксує на площині зображення-видива: форма, барва, контур – саме єство фарби, ніби пульсує, вигинається, орає плоттю, матеріальною чуттєвістю, заворожуючи водночас чимось затаєним, тихим, сокровенним, що у самому осерді композиції нижнім лейтмотивом. Не залежно від жанру – натюрморт, пейзаж, інтер’єр чи абстрактний безпредметний мотив – автору вдається подолати невидимі межі конкретного і незримого. Це дуже особистісне бачення та сприйняття світу реального та світу мистецтва.
Структура творів, як і вислови художника, наскрізь позбавлені дисонансів. Умиротвореність, людяність, гармонія, пієтет до найменшої піщинки у світових обширах, а ще – вміння почути тишу, а ще – прагнення розпізнати знаки та символи звичних речей… Хіба це не виклик у наші дні, сповнені хаосу і драматичних передчуттів? Роман Яців – це носій унікальної спроможності глибоко бачити і тонко відчувати навколишнє середовище. Його вдумливий погляд вириває з буденщини пульс життєвих інтенцій. Він не тільки вміє виокремити у побаченому сенс і зміст, а й перетворити все це у художній образ, по-філософському осмислений, сповнений ностальгічних відчуттів мрійливості, захоплення, одкровень.
Далекий від меседжів попкультури Роман Яців обирає об’єктами своїх досліджень те, що було і є актуальним у віки віків: ліс, дерева, поле, дорога, ріка, стебла трави, квітка з її дивовижною архітектурою, вікна людських осель, міські дахи, провулки… Зображення, ніби спонтанно зафіксовані, формують в уяві глядача своєрідний відеоряд, набуваючи ознак вельми специфічних сюжетів, головними героями яких стають світанок або сутінки, снігова заметіль, буяння літа, хвилі, проміння сонця в зеніті. Ці неперебутні теми відгукуються у кожному небайдужому серці, повертаючи людину до царини краси – тієї життєдайної ойкумени, в середовищі якої вона почувається, неначе в материнському лоні. Отак, вихоплюючи із потоку миттєвостей якісь фрагменти буття, Роману Яціву вдається не тільки їх одухотворити, а й наповнити метафорами, вибудувати із них якийсь особливий часопростір.
Сповнена життєдайності романтична натхнення тут чи не найважливіша риса. Гра ліній, рефлексів, кольорів, передзвін звуків, акордів контрастів… Доробок цього художника далекий від імпозантної парадності. Водночас його твори адресовані не тим, хто прагне побачити в мистецтві лише салонне забарвлення. За невимушеністю прийомів, простотою та легкістю авторських посилань, очевидною невибагливістю висловів – глибокий професіоналізм, послідовність, культура у найтонших нюансах. Так працюють японці.
Проте, поза спорідненістю малярства Романа Яціва зі стилістикою митців країни, де сходитиме сонце, головними акордами звучить українська мелос та опоетизоване культивування образу рідної землі. Попробуймо побачити та відчитати це, панове!
Зоя Навроцька, 2020
