Стоїцизм як філософську школу засновав Зенон із Китіона близько 300 років до н. е.

Стоїки вважали, що головним завданням людини є життя в гармонії з природою та всесвітом, які вони розуміли як прояв раціонального порядку та божественного провидіння. Це означає діяти відповідно до розуму, який, за їхніми поглядами, є вищою частиною людської природи.

Стоїки навчали, що необхідно досягати душевного спокою (атараксії) через апатію, яка полягає у невразливості до зовнішніх впливів, як-от страждання, біль чи сильні емоції. Вони стверджували, що треба розрізняти, що знаходиться в нашій владі, а що ні, і не дозволяти неконтрольованим пристрастям керувати нашим життям.

Стоїки прагнули до самодостатності, яка означає незалежність від зовнішніх обставин. Вони вважали, що щастя залежить не від володіння матеріальними благами або статусом, а від внутрішньої сили та відповідальності.

Стоїки висували ідею універсального братерства всіх людей, підкреслюючи взаємну залежність і природну схильність до співпраці та взаємодопомоги. Вони вважали, що всі люди є частиною одного цілого та мають спільне призначення.

Виходячи з ідеї універсального братерства, стоїки також були першими, хто сформулював ідею космополітизму – ідею, що всі люди належать до однієї спільноти, заснованої на спільних розумних цінностях, незалежно від їхньої національності чи раси.

Філософія стоїків підкреслює значення особистої рішучості та відданості етичним принципам у житті, наголошуючи, що справжнє щастя і моральна цілісність є результатом самовдосконалення та самоконтролю.