Олена Старикова: Рефлексії реалізму Дмитра Латишева, волинського художника.

Олена Старикова: Рефлексії реалізму Дмитра Латишева, волинського художника.

img

Одним із тих митців, котрі працювали в царині розбудови образотворчого мистецтва Волині й Луцька другої половини ХХ століття Дмитро Михайлович Латишев (1920 – 1991). Він народився 22 лютого 1920 року у селі Семенівка Мелітопольського району. Брав участь у подіях другої світової війни, опісля закінчення якої демобілізованим солдатом-фронтовиком приїхав на Волинь. Впродовж 1945-1948 років працював художником-оформлювачем при гарнізонному Будинку офіцерів с. Затурці. Згодом переїхав до Луцька (у 1948 р.), працював у Студії образотворчого мистецтва (до 1949 р.). Розпочав виставкову діяльність. У 1950-му Дмитро Латишев став студентом заочного відділення рисунку і живопису Університету самодіяльного мистецтва ім. Н. Крупської у Москві, підсиливши власні досягнення на ниві самоосвіти порадами і вказівками фахівців. У 1950-1951 роках працював у художній студії ім.. Сидора Ковпака. У1951-1956 роках Дмитро Латишев – голова художньої ради Волинського обласного кооперативного товариства художників. У 1961 РОЦІ У Луцьку відбулась перша персональна виставка творів Димтра Латишева. Від 1965-го до 1991-го року він працює у Волинських Художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР.

Перші кроки в опануванні прийомів реалістичного мистецтва Дмитро Латишев робив самотужки. Однак, значну роль у його становленні як художника відіграв приїзд до Луцька. Тут  він познайомився із творчими людьми зі світу мистецтва – випускниками різних навчальних закладів. З багатьма із них  він спілкувався, тривалий період працював у художньо-виробничих майстернях.  Як і багато його колег по цеху,  прагнучи  творчої реалізації, він наполегливо вчився у класиків: виконував копії, стилізував виконавчі манери, вперто опановував закони побудови й перспективи, секрети композиції й колориту. Така наполеглива праця дала позитивні результати:  перших виставках у Луцьку його твори були демонстрацією справжніх взірців професійності.

 Однак,  творчий шлях цього художника був нелегким та тернистим.  На перешкоді кар’єрного зросту щоразу ставала відсутність документу про вищу спеціальну освіту. Тільки у 1991 році  Дмитра Латишева було прийнято до Спілки художників УРСР. Проте, незважаючи на перепони, що стояли на шляху визнання та слави, для митця було надважливим займатись улюбленою справою – мистецтвом – і жити повноцінним творчим життям. Маленький етюдник супроводжував художника на всіх його дорогах. У 1960-х роках у пошуках заробітку він здійснив  поїздку на Камчатку. Цю вимушену подорож до далекого краю на півночі, як справжній митець,  він перетворив на своєрідні творчі мандри, створивши там об’ємний мистецький доробок із блискучими етюдами цього екзотичної місцевості та його мешканців.

Мистецький доробок Дмитра Латишева складають твори станкового олійного малярства  та авторська графіка. Провідними жанрами  його творчості були пейзаж, портрет, натюрморт. На формування його творчої методи великий вплив мала виражальна мова передвижництва, а згодом, що властиво для його часу, прийоми соцреалізму. Твори художника зберігаються у приватних зібрання. Низка його робіт (пейзажі, портрети) – у колекції  Волинського краєзнавчого музею. Серед них – полотно «Озеро Нечимне», написане  у далекому 1970 році. Мотив, який красномовно оспівала Леся Українка, який зображений у творах багатьох волинських художників, зокрема Олександра Байдукова, Михайла Савицького, постає на полотні Дмитра Латишева без містичного потрактування. Перед глядачем постає достоту живописна місцина із осіннім лісом, рівним плесом води і групою людей на задньому плані. У цьому невибагливому й простому по композиції сюжеті – не лише демонстрація фахових знань в царині кольору, композиції,  а надто – прагнення показати гармонійну красу природи, надати зображуваному мотиву ліричного звучання.  

 У творах портретного жанру  умів передати індивідуальні риси обличчя,  настрій, характер. Це по-справжньому серйозні роботи із доволі віртуозною виконавчою методою.

У 1990 році у виставковій залі Волинської обласної організації Спілки художників УРСР відбулась остання персональна виставка художника. Через рік (22 липня 1991 року) Дмитро Латишев назавжди залишив  цей світ, залишивши про себе світлі спогади у родині, серед друзів та знайомих.

Ім’я Дмитра Латишева назавжди вписане в історію  розвитку образотворчого мистецтва волинського краю другої половини ХХ століття. Його творче завзяття, адекватність самооцінки, принциповість і послідовність мистецьких пошуків, у великій мірі, стали взірцевими для художників молодшого покоління його часу, визначивши на багато років поспіль їхнє усвідомлення власного призначення, шанобливе ставлення до малярства й художнього ремесла.