Петро Старух: НАФТА і СІЛЬ

img

Є такі дні, коли твій черепок тріщить від усього, що навколо тебе оточує. Ти нагло маєш кудись урити світ за очі, щоб тебе ніхто не бачив і ти нікого, або так далеко-недалеко, де тебе мало хто знає, і ти пізнаєш світ заново та прочитуєш книжку років своїх друзів, відколи ви не бачилися.

Така карта нарокова випала мені минулого тижня. Я чкурнув в наш Дубай на запрошення мого колєги шейха-архістратига, що опікується музейними цінностями та фресками часів далекої минувшини. Той, хто не повірить, що у нас таке можливе, то може й собі зробити екскурс до нашого славного Дубай-Дрогобича. Тут наша земелька дає смоктати нашим галичанам аж з двох цицьок,  де з одної тече нафта, а з другої сіль. Проте наші шейхи нафту законсервували до гірших часів, як і сіль. Ми краще будемо смоктати з товстої рури, як і вся Європа.

А нє, таки розум наш має себе та й десь проявити. Шейх-архістратиг Левко має в носі нафту, а від того, що діється довкола, йому і так солено. Він досліджує зарубки на колодах тих, хто вже давніше покинув цей білий світ, офірувавши свою частку в розквіт Дубаю. Свідченням цьому є все, що довкола.

Ті, хто тут жив, не бив байдики, а таки залишили по собі добрий спадок усього, що дає очам милуватися. Наразі можемо хіба поставити собі запитання, що ж то за курви, які довели до такого зубожілого стану все, що можна було довести? Але маємо те, що маємо, і нема на то ради , або рада є, але їм усім треба голови повідсікати.

Мій шейх зрадів, коли я переступив поріг його облуплено-перекошеної келії. Він сидів із своїм побратимом за невеличким столиком, на якому лежав ноутбук.

Двоє робили коректу до чергового видання багатотомної енцикльопедії розписів церкви святого Юра, що в Дрогобичі. Ця магічна споруда витесана з дерева, невідомо яким дивом уціліла від варварського відродження розмаїтих парафій разом із їхніми вкритими парчею блаженними настоятелями, не може дати сама собі раду накрити свою вимолену душу від негоди. На кусках ґонти, що падає з даху, архістратиг малює лики святих. Так , бо інакше не знаю, чи можливо вберегти те, що може бути втраченим назавжди.

Мені дають ключ від церкви і кажуть: «Йди відчиняй, бо ти маєш право».

Весняна негода пробирає сирістю та холодом. Моя рука тримає здоровенного ключа й намагається прокрутити старезний кований замок.

Низенькі двері навмисне заставляють зробити низький поклін і пропускають всередину.

Тишина, молитва…

– Ну шо,  як тобі твій портрет? – запитує Степан Медицький.

– Іване, –  каже до сина, – ти подиви, хто до нас приїхав.

– Послухай, ми тебе вже тут більше як дві сотні літ чекаємо, – каже Степан. – Але я так дивлюси на тебе, шо я таки добре втрафив тебе намалювати.

– Так, таки добре  втрафили, направду подібний і ще й з ключем.

– Хлопці, ви тут не позамерзали? – запитую.

– Та нє, ми вже звикли.

– Мені тут на долі холодніше, а Іванови тепліше, бо якраз малює пекло, там в него все кипить, то єму тепліше.

– Можна ми піднімемось туди, де тепліше?

– Та прошу, – каже Степан.

– То така натура людська, шо преться за живота свого завжди  туди, де пекло,  а в кінці думає про рай…

– Тут є цілий світ намальований, але про це мало хто знає.

– А шо то за телевізор намальований, де то ви таке виділи? – перепитує прискіпливий дослідник всього, що тут малюють богомази.

– А, та то так буде колись, то ви будете зиркати через него на світ, забувши про те, що він насправді існує.

– Іване, я так дивлюсє, ти не є дурний, коли-сь таке намалював і розтлумачив, – хвалить сина Степан.

– Думаєш, то хтось буде видів?– запитує.

– Та певно, шо нє, коли будуть зиркати в той ящик, – відповідає Іван.

– Ти поглянь,– каже до мене мій колєга шейх, – Іван там на хорах ще одну церкву намалював.

– Лізь на гору, там побачиш.

– Мабуть, шо це церквиця для ангелів?

– Певно, шо так, вони вночі тихенько сюди злітають зі стелі й правлять тут службу.

– Звісно, тут їм затишно. І вони гріють один одного, обіймаючи крилами.

– А на землю їм сідати не можна?

– Нє, не можна,– каже Степан. – Ти шо, не видиш, шо кругом нафта і сіль.

– Вони мусять бути ближче до неба, а про землю їм по чотирьох кутках намалював Іван.

– Вони мусять бути ближче до неба – кругом нафта і сіль.

– Так так, кругом нафта і сіль,– промовив шейх-архістратиг, ховаючись писати енциклопедію…