З дитинства я пам’ятаю цю дивну жінку, яка жила на сусідній вулиці. Аж надто вона вирізнялася серед інших людей, які мене тоді оточували. Барвистим міксом одягу. Неквапною ходою по вулиці в той час дня, коли всі мусять сидіти по роботах. Поглядом – мрійливим, «не таким, як у всіх».

«Художниця!» – відразу безпомилково читалося з першого погляду на неї, і частіше це звучало не з захватом. Вона була яскрава та незрозуміла, ніяк не бажала зливатися з буденністю облич навколо, часто носила одяг жовтого кольору, який дуже дратував сіро-зелено-коричневий стандартний люд. І мене тоді, визнаю, теж…

Ми й досі живемо на сусідніх вулицях, а напередодні її 68-го дня народження мені пощастило зустрітися і поспілкуватися з легендарною Оленою Бурдаш у її майстерні. І я зрозуміла: до цієї розмови з такою людиною мені самій в першу чергу треба було дорости і багато в собі змінити. В усіх відношеннях.

Олена Бурдаш у яскравому жовтому одязі вгощає мене кавою, і ми розмовляємо декілька годин… Емоційність і постійний стан закоханості в юності, спілкування з непересічними особистостями, пошуки своєї «половинки», Львів 70-х років і хіппі, спонтанні мандрівки кудись за враженнями і знаннями, працю і самореалізацію, поезію і живопис, про камінці з Коктебелю…

«Моє життя поділилося на дві частини:спочатку душевне, а потім – духовне. Душевне – то емоції, почуття, думки, сердечні метання… То все припадає на молодість, і так воно і має бути. А згодом приходить час, коли ти все це «переїв» і сказав: «Досить! Я вже не хочу того!».

Я практикую зараз медитації, очищуючи свою свідомість від думок. У молодості у мене часто сумнів і віра боролися, постійно були у конфлікті. Сумнів і віра, сумнів і віра… Сумнів знаходиться в голові, а віра – глибоко у серці. Віра перемогла», – розповідає художниця.

Олена показує камінці, які вона розмальовувала гелевою ручкою на березі Чорного моря під час поїздки до Коктебелю декілька років тому. Кожен камінець – це сюжет з емоціями: жіночі фігури і обличчя, любовні пари «він і вона», де природні візерунки та рельєфи камінців «домальовуються» фантазією і образами художниці.

Їх у неї дуже багато, і вона продовжує з ними фантазувати: робить колажі, фотографує… А ще – намальовані фломастерами круглі візерунки, які нагадують мандали. Яскраві, барвисті, вони «затягують всередину» своїми деталями і композиціями, або «вибухають» маленькими квітковими пуп’янками просто у тебе в руках. Їх можна накладати один на другий, компонуючи і творячи власну калейдаскопічну безмежність фантазії. Неможливо відірвати очей!

Чуттєвість і еротизм робіт Олени Бурдаш магнетичні. Стан закоханості, в якому художниця перебувала часто, надихаючись і творячи, водив її пензлем і вибухав феєрверком емоцій на полотні.

Шукаючи свою половинку, досліджуючи власну жіночу природу, прагнучи енергетичної, безсловесної гармонії з тілом і душею близької, тільки тобі призначеної долею людини, Олена виливала свою жагу у мистецтві. Її живописні роботи, графіка – втілена образна чуттєвість, мрія про взаємопроникнення душ і енергій, бажання бути щасливою.

«Я дуже легко закохувалась і завжди обирала самих гарних хлопців. Але самих нещасних. Жаліла і хотіла чимось допомогти. Я хотіла любити і віддавати. У 19 років я закохалася… Я набрала на телефоні номер навмання, познайомилася з хлопцем. Ми спочатку розмовляли, потім навіть зустрілися. Та одного разу він сказав, що більше ми зустрічатися не будемо. Я проплакала всю ніч, а наступного дня я почала писати вірші…», – пригадує жінка юнацьке кохання.

А вірші Олени Бурдаш публікувалися ще у часи її юності у літературному часописі «Вітрила», вони досі супроводжують її творчість і доповнюють живописні образи словесними рефлексіями.

Є у неї серія робіт у мішаній техніці, де малюнки на морських камінцях накладені на контури чашок. Дві чашки кави – це як запрошення до розмови двох, тет-а-тет…

«Миттєві контакти душевних метаморфоз» – 12 віршів Олени Бурдаш про чашки, котрі наповнюються, розбиваються, купуються нові – це інтимне спілкування чоловіка і жінки зі своїми натяками, переживаннями, недомовленістю, коли за озвученими словами завжди стоїть дещо більше.

Минулого року у Львові вийшов друком унікальний за змістом альманах «Хіппі у Львові». Випущено вже 3 випуски. Олена Бурдаш – та, хто була яскравою частиною цього руху, і в цій книзі опубліковані її есе, вірші, спогади. Про неї розповідають і інші львівські хіпі – як про людину неперевершено творчу, емоційну, спраглу до спілкування і новизни.

Ось картина Львова 70-х рр. у спогадах Віктора Неборака: «Львівські 70-ті були неймовірно еротичними і віталістичними… Десь поряд блукали львівські діти-квіти. Хлопці були подібні на Робінзонів Крузо… – бородаті, патлаті і обідрані; дівчата – на ворожок з мандрівних балаганчиків. Десь поряд гіпував молодий Влодко Яворський. Десь на Зеленому Оці влаштовував алкогольно-поетичні учти Грицько Чубай. Десь колобродив вічно підігрітий Дем… Входили у черговий психоделічний транс легендарні Супер Вуйки і вводили в нього шанувальників і шанувальниць у Святому Саду за монастирем Кармелітів Босих. Крізь Львів час від часу гуркотів мотоцикл з подвоєним вершником – патлатими заокуляреними братами-бармалеями…»

16 років, прожиті у Львові, – це було і класно, і складно, як пригадує Олена. Довелося жити у друзів і знайомих, стабільного заробітку та житла не було.

Та можливість дихати п’янким повітрям свободи, бути серед таких же «дітей квітів» – художників, поетів, музикантів, патлатих, у джинсах, на байках, гамірних, невгамовних, брутальних, ерудованих… – бути серед собі подібних стало життєвою потребою. Інакше просто не можна було.

Такий екстремальний стиль життя Олені подобався, яка обожнювала Львів, своїх друзів. Народжувалося багато ідей, картин, віршів…

«Взимку 1977 чи 1978 ми сіли на потяг і поїхали до Прибалтики до гуру Рама. Зуміли його знайти, поспілкуватися. Ми разом медитували, слухали індійську музику. Потім розпитували Рама про наші долі. Він напророкував мені довголіття і цікаве життя, і що я зумію обійти багато пасток. Ми були вражені. Зараз я бачу, що його пророцтво здійснюється. Ще не до кінця, але працює…», – розповідає Олена.

Олена Бурдаш досі у перебуває у найважливішому пошуку усього свого життя – у пошуку душевної гармонії, де сумніви і зневіра не рвуть більше душу, де спокій і гармонія панують, живлять, надихають. Серед творчих робіт останніх років – серія, яка так і називається «У пошуках гармонії». На полотнах Олени – стіл, де розташовані глеки і фрукти. Вона їх переставляє, комбінує, пробує так і так, міняє палітру, шукаючи співзвуччя фарб і композиційної довершеності.

Поступово, крок за кроком…

«Любов – це відмова від «хочу». Треба позбутися сумнівів, думок, гніву. Я бачу прояви свого его, з яким я стараюся справлятися. Духовне зараз для мене – головне. Я багато читаю, використовую різні духовні практики. Я досі переживаю певні випробовування. Кожен хоче бути щасливим, і для щастя насправді багато не треба. Треба позбутися ілюзій, сумнівів, перебороти гнів. Стати гармонійною – означає стати самодостатнім, стати щасливим», – переконана художниця.

Сьогодні Олена Бурдаш, ця неймовірно талановита і мудра жінка, святкує своє 68-річчя. Не зупиняючись у своєму духовному поступу, націлена на щастя, світло і гармонію, вона випромінює творчу енергію і ауру творення тим людям, які цінують красу, свободу і любов.

Марія ПИЛИПЧУК, 27.07.2016

Інформаційне агентство Волинські Новини.