Іво жив на одному із пагорбів Львова…
Місцина, на якій мешкав Іво, знаходилася недалеко центральної частини древнього міста та входила в когорту пристойних ландшафтів. Відрізнялася вона від далеких горбів, які полюбили цигани та промзони, що примикала до навколишнього простору міста.
Іво отримав спадок і тихо муркотів в одній із польських квартир з височенними стелями та на додаток підвалом для медитацій та нічних сердечних блюзів. Навколишній простір було овіяно пафосом героїзму, куревства, шляхетности та вийняткової елегантності. Крім того тут мешкало дуже вчене панство з вишуканою ходою, вимовою та всякими набутими достатками. Цього було цілком достатньо, щоб в такому оточенні краси пишноти та розумності виростати пристойним фацетом та набувати праведності в оточенні добре закладених фундаментів. Іво був твердий та непохитний як і самі камяні мури його вишуканого професорського горба.
Моцний був як рудь. Коли діло йшло до битви то летіли іскри. Доповненням цього є правдиві історії про Твердого Іво, що передаються з уст у вуста і по нині.
За часів великого СЕРУ було організовано великий міжнародовий львівський турнір. Всі хто жив у ті часи добре памятають. До участі на турнірі запросили Твердого Іво, що штудіював у колєджі ужиткового АРТу.
Готуватися до великої войни, та піднімати свій військовий вишкіл. Так говорив полковник Щетина, що одночасно зробив протекцію Твердому Іво потрапити на такий престижний львівський турнір.
Однією із важливих вправ на турнірах було кидання бомб. То були різні бомби від таких дрібненьких, якими діти в садочках бамбурилися, до великих як АЛІГОТЕ чи АРТЕМІВСЬКЕ, пізніше як бомба атомова чи нуклеарна. Правду кажу… Вони були різної ваги тому учасників також поділяли за ростом та вагою. Іво, на той час, не доріс до потрібного стандарту, проте внутрішньо відчував свою велику міць. Його абсолют не бентежила вага бомби, трохи було зле, бо не бачив кінцевої межі куди треба вцілити бомбою.
Судейська колєгія завмерла з пищиками в зубах коли до бомб, що були викладені на помості, підійшов Твердий Іво. Стадіон був вщерть переповнений народом, котрий гудів в очікуванні міжнародового рекорду. Десь там далеко від помосту з бомбами виднівся боковий «фаланга», або фіксатор падіння чи перелітання бомби за межу. Ним і був полковник Щетина, це приносило йому велику честь бути на передньому краї таких турнірів. Не звертаючи жодної уваги на достойника, якому він зробив протекцію, фаланга взявся поправляти межу десь на півкілометровій позначці. Ніяка бомба туди не долітала, тому фаланга без жодного умислу шпортався сапкою на межі. В цій хвилі Твердий Іво вже перекидав бомби з руки в руку, міряючи їхню вагу. Згідно кодексу міжнародних львівських турнірів все проходило за чітко встановленими правилами передвоєнного часу.
Фаланга Щетина був одітий в довгі чорні труси, майку подекуди на грудях з дирками від куль, поверх майки «кітіль» він же піджак, вона ж маринарка офіцерська на плечах якої виднілося три великі звізди чину полковника, великий кашкет з трохи просілою внутрішньою пружиною, що давала напругу на зовнішню форму з якої виступав череп поділений на праву та ліву півкулі де було заховано стратегічні мізки. Кашкет буз закинутий ледь не на потилицю, тому виступаюча форма черепа свідчила про нестандартний габарит голови полковника на фронтоні якої виднілися великі краплі поту, на які припікало літнє сонце. На ногах у Щетини були літні капці-трепці з дірками для люфту. Час від часу полковник підскакував на одній нозі, або піднімав великий палець, задираючи ногу позад себе витрушуючи землю та дрібненькі камінці, що випадково попадали всередину під час контролю за межею попадання бомби.
– Ну вилітай с*ка! – викрикував він опираючись на сапку та підстрибуючи на одній нозі. Публіку це веселило, оскільки її велика частина втомилась від дрібних результатів метання бомби. Тому танці з зірками на погонах, що час від часу витворяв полковник Щетина веселили народ…
Твердий Іво не бачив, що витворяє за півкілометра фаланга із за свого росту, тоді як судейська колєгія сидячи на драбинкових помостах була також зацікавлена дивними дриблінгами полковника. Хтось із них легко дмухнув в свисток-пищик та продовжував вдивлятись крізь окуляри бінокля вправи фаланги Щетини, та очікувати польоту бомби.
Спокійно, не порушуючи уваги, Іво перетер бомби в руках після чого вхопив найбільшу вагою щонайменше півтора кіля. Спокійно підійшов до межі кидання, сплюнув в руки, потім хукнув та шпурнув бомбу з розбігу в небесну даль та прицілом на дрібненьку постать полковника Щетини, що дригала ногами час від часу десь далеко на відстані півкілометра…
Стадіоном покотилося ГУ…ГУ…Г…У…У…У…У…
Ніхто не бачив такого лету бомби, що з ревом неслася над місцем міжнародового львівського турніру долаючи одна за одною межі, що були викарбовані фалангою.
50… 100… 150… 200… 300… Триста… Публіка піднімалась з ревом ГУ…ГУ… та летом бомби, що різала повітря. Фаланга нічого не думаючи про дикий політ шкробав сапкою та витрушував камінці коли на спину з ревом гепнулася бомба. Кашкет полковника покотився в землю щойно прориту сапкою. Бомба лежала біля вуха полковника зробивши кілька обертів навколо осі. З під пахи стирчав держак сапки. Було подібно на те, що Твердий Іво кидав не кулю, а спис поразивши противника межи плечі. Так виднілося з трибун.
Маринарка полковника насунулась при падінні на виступ черепа на потилиці, тому голови майже не було видно, розкинуті ноги, що якраз в момент падіння бомби робили різнобічні брейк вправи та стягнуті труси. Лівий погон було пригнуто, це свідчило, що бомба вцілила в три великі звізди, їхні краї були надщерблено. Полковник Щетина не дихав…
Твердий Іво спокійно відійшов в бік дивлячись в небесну синь, куди це він метнув бомбу?… В далину півкілометрової межі неслась медична машина з ревом та настирливим нявканням. Після такої звитяги на міжнародних львівських турнірах слава про твердого Іво розійшлася по Львову. Легенди про велику силу Іво, що зріс на професорських горбах передавалась з уст в уста студентами ужиткового арту. Твердий Іво не робив собі нічого зі свого подвигу та не пижився своєю силою. В часи Великого СЕРУ не було сенсу це робити. Його взяли на облік за міжнародовий подвиг особливі служби, що займалися киданням бомб на великі дистанції.
Більше кидати бомби та приймати участь у турнірах Твердий Іво не бажав. Він твердо присвятив себе дівкам, фарбам та пензлям, а ще Львову та його старим горбам живописно фіксуючи їх на своїх полотнах.
При бажанні його іноді можна зустріти у Львові в позі Христа, що сидить на даху каплиці Боїмів.
Сидячи на маленькому стільчику за етюдником,або йдучи з червоним яблуком в руці.
– Дівчинко?,
– Ви чарівна…
– Візьміть яблучко.
– Хочете, я намалюю Ваш портрет?…
