Музей сучасного українського мистецтва Корсаків започаткував проєкт «Вороття» із повернення в Україну творів видатних українських митців, які у силу різних обставин жили та творили закордоном. Задум реалізується із метою збереження національного культурного надбання, повернення до історії мистецтва забутих імен українських художників, або тих які такими можуть стати, та надання можливості сучасникам та майбутнім поціновувачам прекрасного для інтелектуального та естетичного збагачення.
Відтак, у рамках даного проекту було здійснено закордонну експедицію та доправлено на батьківщину твори Емми Андієвської, Володимира Стрельникова, Андрія Сологуба, Якова Гніздовського, Василя Хмелюка.
І це лишень початок…
ЕММА АНДІЄВСЬКА народилася 19 березня 1931 року в місті Сталіно (Донецьк). Від 1943 року перебуває за межами України. Американська громадянка. Мешкає в Німеччині. Член ПЕН-клубу, Спілки професійних митців Німеччини, Національної Спілки письменників України, лауреат Міжнародної літературної премії «Тріумф» (2003 р.) та премії «Тетяни та Омеляна Антоновичів» (2018 р.). У 2018 році Емма Андієвська отримала Національну премію ім. Тараса Шевченка в номінації «Література». Малярство художниці прикрашає колекції провідних музеїв світу. В 2019 році великий обсяг творів нею передано Музею Сучасного Українського мистецтва Корсаків.
А й справді, мистецтво Емми Андієвської – культової української художниці – із вимірів космічних! Її доробок важко означити конкретикою цифр, навіть із численними нулями: прозові твори глибинно філософського змісту, вишукана поезія, в обсязі якої перлиною із перлин є унікальні сонети, малярство – нестримна повноводна ріка, що, увірвавшись у європейську художню культуру 1960-х, долучила Україну до відкривачів новітньої виражальної мови мистецтва.
Світ її творчості цілісний, як за естетичними, так і за стилістичними ознаками. Теми, втілені в слові, лінії, кольорі приваблюють особливим ірраціональним звучанням, чистим, майже дитинним, поглядом на світ.
Таке мистецтво стимулює уяву, провокуючи глядача до дискусій, переосмислень і трактувань. Твори цієї художниці – неначе нескінченні опуси із філософським зануренням у сфери буття.
Інколи площина творів Емми Андієвської уподібнюється до коштовностей середньовіччя з мерехтливою поверхнею барвистої смальти або ж спалахів рубінів, полисків агату, бірюзи, тьмяним світінням старого срібла-золота.
Однак, про що співає ця нескорена, дика, вільнолюбна українська птаха? Дисонанси брутального зовнішнього світу й крихкого внутрішнього світу людини вона поборює поезією барв, промовистістю образів, у яких голосить Кассандра, мудрує Заратустра, епічними нотами озиваються пращури.
Її твори – це невтомне дошукування істини у всьому: в минувшині та сьогоденні, в щоденних миттєвостях буття, з яких і витворюється вічність. Це, зрештою, відображення виключно особистісного розуміння свого часу, своєї доби й прагнення зафіксувати їх у просторі мистецтва. Водночас, мистецький космос Емми Андієвської – плід її щирої любові до Матері-України. Чи готові ми сьогодні співати із цією птахою в унісон, чи гідні дорівнятися до неї духом?!
АНДРІЙ СОЛОГУБ (1922-2010) – український і французький живописець і скульптор.
Народився 1922 року в Конотопі, у сім’ї службовця.
Навчався у Мистецько-Промисловій школі в Зальцбургу (Австрія) та в Національній Академії Мистецтв у Парижі.
1942 року німецькі окупанти вивезли Андрія на примусові роботи до рейху. Працював під Віднем в Австрії до 1945 року.
У вересні 1945 року потрапив до табору для переміщених осіб «Лексенфельд» в австрійському місті Зальцбурґ. У цьому таборі перебував до початку 1950 року.
Після ліквідації таборів для переміщених осіб Сологубу пощастило виїхати до Франції та вступити до Паризької академії мистецтв. Тут він навчався на відділах живопису, скульптури та рисунка в професорів Сопіка, Єнціса, Марсіяля та Тонді. Не маючи стипендії, змушений був працювати вечорами, щоб удень відвідувати академію. Підробляв також, створюючи на замовлення обкладинки книжок і журналів.
У Парижі Андрій Сологуб став відомим живописцем і діставав замовлення на виконання портретів.
Викладав у мистецьких школах Парижа. У столиці Франції він влаштовував індивідуальні виставки та брав участь у групових виставках спільно з французькими художниками. Пізніше брав участь у групових виставках разом з українськими художниками з діаспори.
1962 року Сологуб дістав посаду професора рисунка у Паризькій палаті професій. Тут він працював до 1986 року. Під час літніх відпусток щороку виїздив у тривалі подорожі до країн Південної Європи, Африки, Азії, Америки, звідки щоразу привозив багато акварельних пейзажів і замальовок з натури.
ВОЛОДИМИР СТРЕЛЬНИКОВ – український художник та колишній радянський дисидент. Один із зачинателів і лідерів одеського «нонконформістського» мистецтва.
Народився в 1939 р., Одеса.
1959 – 1960 – Одеське державне художнє училище ім. М. Б. Грекова.
1993 – Перша премія в категорії живопис, III міжнародна бієнале «ІМПРЕЗА – 93», Івано-Франківськ, Україна.
1998 – Один Із засновників творчого об`єднання «Мамай».
З 1979 – мешкає і працює в Німеччині.
Художник емігрував під тиском радянських спецслужб, які переслідували його, в тому числі, за організацію тих самих легендарних «квартирних» виставок.
«Я цікавився сучасним мистецтвом, західним, а воно було заборонено, такі імена як Ван Гог, Кандинський, Пікассо були табу. В Одесу потрапляли книжечки з репродукціями цих художників, польські журнали з мистецтва, так що інформацію завжди можна було дістати. Потім я познайомився з московськими художниками, став їздити в Москву, там якраз проходили так звані «квартирні» виставки. Цей досвід я перейняв і привіз до Одеси.
Звичайно, подібні дії не сподобалися КДБ, мене почали викликати, «тиснути» на мене, щоб я не їздив в Москву, переслідували, погрожували, і це закінчилося еміграцією». В результаті Стрельников емігрував, рік прожив у Відні, потім осів в столиці Баварії Мюнхені.
