У Луцьку презентували виставку «Рушник.Тіло» української мисткині Олени Коногорової. У своїх роботах художниця переосмислює традиційну українську витинанку, переносячи характерні орнаменти на алюміній. Так народжується незвичний діалог між крихкістю та міцністю, пам’яттю і сучасністю, людським тілом і культурною традицією.
На заході 12 серпня побувала й кореспондентка Район.Культура.
Відкриття відбулося у чільній залі музею – просторі, який, за словами мистецтвознавиці Зої Навроцької, виконує роль своєрідного прологу до всієї музейної експозиції.
«Це територія, де робиться зачин, пролог, заспів, можна сказати, до всього музею. Цей заспів час від часу змінюється, змінюються акценти. І він вводить глядача в проблему», – розповіла Зоя Навроцька.
Цього разу таким «зачином» стала творчість Олени Коногорової – художниці, яка народилася у Кременчуці, навчалася у Харкові, а нині живе у передмісті Києва. Її художня практика триває близько шести років, і весь цей час мисткиня досліджує витинанку.
Для Олени Коногорової витинанка – не просто техніка створення декоративних робіт. Це спосіб говорити про життя, пам’ять і людський досвід.
Під час роботи з папером художниця багато розмірковувала про його крихкість. Папір легко пошкодити, спалити чи втратити, а сама традиція витинанки, за її словами, належить до зникаючих видів декоративно-прикладного мистецтва.
«Якщо хати, які оздоблювалися витинанками, згорали чи руйнувалися, люди не рятували витинанки, якими прикрашали побут. Рятували щось більш цінне: прикраси, рушники, сорочки. Не витинанки, які є також частиною мистецтва, частиною культурного надбання. Тому вони належать до зникаючого виду мистецтва», – зазначила мисткиня.
Художниця проводить паралель між папером, металом та людським тілом. На перший погляд, метал здається значно міцнішим за папір. Проте алюміній, з яким працює Олена, виявляється дуже чутливим матеріалом.
Більше читайте у статті.
