Марґіт (а не Маргаріта – як часто звертались до неї) Райх, (за радянських часів «Марґіт Іванівна», хоч батько був Ісаак, ізраїльського віросповідання) народилася 23.VІ.1900 р. у м. Коломия (К. ЗВІРИНСЬКИЙ: ці дані взяті з оригінальної метрики, виданої ізраелітським метрикальним урядом в Коломиї 10 листопада 1932 р. (Витяг з книги народжених округу метри. Коломия 1900 р. том ХХV, ст. 190, порядк. номер 378).
Батько – інженер з будівництва мостів і доріг, мати без професії. Коли сім’я переїхала до Львова невідомо, але вже у Львівській гімназії вона з радістю рисує, пробує малювати олією.
Літом 1918 р. М. Сельська поступає у Вільну Академію, організовану в 1912-13 рр. ідеалістом інженером [Л.] Подгорецьким. В той же час там вчиться її майбутній чоловік Роман Сельський. Навчання проводили [Т.] Rozwadowski, [T.] Piotr, [S.] Batowski, а також [Ф.] Вигживальський. Проводився систематично вечірній рисунок, живопис, пластична анатомія, перспектива, історія мистецтв. В цей же час там вчаться пізніші друзі Сельських – Генріх Стренг, Людвік Тирович, Олександр Рімер, [О.] Ган, [Є.] Яніш, [К.] Адвентовіч Дружня атмосфера, сприяла встановленню приятельських відносин між слухачами, які з часом переросли в багатолітню приязнь.
Студія не приносила доходів, їй грозило банкрутство і тому слухачі мусіли часто за власні кошти оплачувати натуру.
Там вперше зустрілися зі собою Марґіт і Роман, але ця зустріч не стала початком їхньої приязні. Вдруге зустрілися на прийнятті у товаришки Климковської в 1925 р., теж безрезультатно. Вирішальною була третя зустріч у Луврі в 1927 р.
В 1920 р. Марґіт закінчує гімназію, їде в Краків і зимою 1921 р. її зачисляють зразу на ІІ семестр загального курсу, а осінню вона вступає в майстерню проф. Яроцького. Проте, атмосфера академізму не відповідає молодій художниці і вона в 1922 р. переїжджає до Відня.
Відень з великою кількістю музеїв спонукає молоду малярку зайнятися копіюванням творів видатних майстрів минулого. Вона багато копіює, вивчає прийоми живопису старих майстрів, ніби підготовляючись до самостійних пошуків. У Відні зустрілася з творчістю сучасних мистців, які зробили на неї велике враження. Вона стала усвідомлювати, що пошук нових засобів виразу є неминучий, але він вимагає відповідної атмосфери і знань. На рік повертає вона до рідного Львова і там вперше виставляє в 1924 р. свої праці. Знайомство з Львівською і Краківською академіями, побут у Відні, знайомство з творчістю сучасників, привело Марґіту до Парижа в 1925 р. Це не перша її поїздка. Ще два роки тому 1923 р. вона вперше відвідала Париж, але поїздка ця була короткочасною і мала, радше екскурсійний характер.
Побут в Парижі на протязі майже трьох років з 1925-1929 рр. був переломним в її творчій діяльності. Вона поступає в «Akademia Moderne» – Ф. Леже та А. Озенфанта. Академія, яка відкрилась рік раніше (1924р.)
Школа Леже ввжалася найбільш сучасною і прогресивною серед мистецьких шкіл Парижа, і не дивно, що Марґіт вибрала саме її для продовження навчання. Разом з нею вчилися там її львівські приятелі Г. Штренг, та О. Ган. там познайомилася вона з малярами В. Вольським, С. Грабовським і його жінкою Вандою Ходасевич. Але пізніше вийшла заміж за Леже, як Надя Леже.
І хоча вплив Леже на Марґіт був великим, вона змогла знайти свою дорогу. Захоплював її Анрі Руссо, Т. Маковський, примітиви, вивіски і т. п.
Побіч Леже в Парижі жили такі художники як Пікассо, Брак, Дерен, Дюфа, Міро, Матісс, Шагал, Творчість яких показувала весь спектр мистецьких напрямків Парижа.
Всесвітня виставка декоративного мистецтва в Парижі в 1925 р., була великим мистецьким пережиттям для багатьох мистців. В цей час в Парижі було ряд художників з оточення [М.] Сельської: Р. Турин, Р. Сельський, [О.] Ган, [Г]. Штренг, [М.] Висоцький, [Т.] Войцехівський, Рілеляр, А. Нахт-Самборський, [Я.] Цибіс, Волішевський, Ходасевич-Грабовська, Глущенко, який кожний по-своєму зареагував на цю виставку. Був це час захоплення СРСР і його досягнень, тих назовні, тих які мали пропагандивний характер.
В 1926 р. Сельська експонує в Салоні «Незалежних» «Натюрморт з глечиком і гіпсовим бюстом», який був репродукований в одному з французьких журналів.
Так склалося, що рання творчість художниці збереглася в дуже обмеженій кількості, або не дійшла до нас. Вихідною точкою в них є безперечно вплив Леже й Озенфанта, проте вона бачить оточуючий світ своїми очима.
Весною 1929 р. Сельські – (поки неодружені) повертають до Львова, 18.VІ.1931 р. беруть шлюб в Катовіцах, w wzendzie stanu cywilnego (РАГС у м. Катовіце), а наступного дня, 19.VІ.1931 р. шлюб церковний в Перемишльській Єпархії, повіт Рава-Руська Деканат Учнівський, парафія с. Салаші, церква св. Марії, метрична книга том №ІV, ст. 58, підпис Іван Сероцінський гр.-кат. парохії, кругла гербова печатка.
Взагалі цей шлюб є суцільною таємницею. Свідоцтво про шлюб складено латинською мовою.
Наречений: Сельський Роман Степан Фелікс – гр. католицького віросповідання 1903 р. н. Батьки Сельський Юліан та Абрисовська Юлія греко-католицького віросповідання.
Наречена: БАРТ (не РАЙХ) МАРІЯ МАРГАРІТА, ДОЧКА БАРТА ІВАНА та КУШТАЛЬ АННИ, народжена в Коломиї греко-католицького віросповідання нар. 23.VІ.1903.
Тоді, коли насправді батьки РАЙХ ІСААК та РАЙХ ЛАУРА, а також РАЙХ МАРҐІТА – ІЗРАЇЛЬСЬКОГО ВІРОСПОВІДАННЯ нар. 1900р. Розв’язати цю таємницю можуть лише наші здогади. Отже, 19 червня Роман і Марґіт стали подружжям.
Створене в середині 1929 р. мистецьке об’єднання «Артес», відіграло значну роль в розвитку польського і західноукраїнського мистецького життя міжвоєнного 20-тиліття. Сельські, як і ряд їх приятелів брали в житті товариства якнайактивнішу участь. Найбільш характерними картинами Сельської цього часу є: «Влюблені», «Карусель»(1932 р.), «Дівчина з рожою».
В 1933-34р. Сельська цікавиться фотомонтажами типу аплікацій (колажів), досягаючи значних успіхів в цьому виді мистецтва. Це «Композиція з актом», «Парусник», «Композиція з рукою», «Ева».
В 30 рр. вона дружить з художникам. С Тессейром, Тировичем і його жінкою Марилею, [Я.] Цибісом, Турином, Германовською, М. Внуком, Кшижановським і А. Кшивоблоцький др.
В 1930-33-36 рр. їде з Романом на о. Гель, а в 1938 р. до Кременця, в Карпати, на байдарки…
В 1937р. товариство їде ще раз до Парижа на тримісячний побут, на всесвітню виставку. Виставка Боннара і «Герніка» Пікассо. Під впливом Бонарра, Панькевича, колористів, наступні роки в творчості Сельських під впливом капістів.
Після розпаду «Артесу», Сельська зацікавлюється портретом. Починаючи з 1930 р. до 1943р. вона створила ряд портретів різних за характером: колористичні, ліричні, інтимні, репрезентативні, а всі характерні своєю простотою і характером портретованого, одним з них – «Р. Турин».
Вхід совєтської армії в Галичину був переломним моментом в творчості майже всіх без винятку львівських художників – в тому числі Сельських.
Літом 1940 р. М. Сельська стає членом СРХУ (Спілка радянських художників України) разом з Роман Сельським, і як решта львівських художників, попадає на прокрустове ложе соцреалізму. Поїздки в Київ, Москву, Ленінград (тепер Санкт-Петербург), організовані Спілкою, відкривають очі навіть давнім симпатикам радянського мистецтва страшну совєтську мистецьку дійсність. Виставки львівських художників у Львові, Харкові, Москві і початково толерантне відношення до них має заспокоїти побоювання «возз’єднаних» братів в нав’язанні соцреалістичних рамок.
Проте 22 червня 1941 р. внесло свої корективи в життя не лише
поодиноких людей, але і цілих народів. Спілка розслоїлася: для основної частини
мистців прихід німців не вносив особливих життєвих ускладнень, але для
меншості, яка через свої соціалістичні симпатії, расове походження, означало
боротьбу за життя. В 1942 р. році гинуть з рук німців батько і брат Марґіти, а
її саму арештують, і якби не допомога друзів і української поліції, їй вдається
втекти з концтабору.
Цікавим є факт арешту М. Сельської. Вона, як відомо була жидівкою-вихресткою. Німці її арештували… Марґіта 4 дні пробула в концтаборі. На четвертий день прийшов до неї один з наших товаришів, приніс одяг і сказав, щоб сьогодні ввечері вона приготувалася втікати. Поліцай (українець), з яким вони домовилися, виведе її на подвір’я і відвернеться, тоді вона повинна чимскоріше бігти до виходу. Там її вже чекатимуть, сторожа буде стріляти, але її теж підкуплено, так що все буде гаразд. Сельська відповіла: «Я не зможу цього зробити». Ввечері вона все-таки передягнулася і вийшла з тим поліцаєм на двір. Той відвернувся, а вона стоїть, як вкопана і відчуває, що не може від страху зрушити з місця. Отак собі постояли. Потім охоронець повернувся і питає: «Чому Пані не втікає? Втікайте швидше, бо все пропаде» і підштовхує її до виходу. Марґіта повільно пішла, хоч ноги були, як олов’яні, і зовсім не слухались. «Швидше, швидше, – просить охоронець. Вже біля брами друзі вхопили її за руки і відтягнули надвір. Тоді всі почули вистріли і крики сторожі. Сельську привезли до Варшави в там вона перебула воєнне лихоліття. Потім до неї переїхав чоловік. Вони мешкали в маленькому Васильянському монастирі. Там малювали. Монахи надійно їх переховували. Цю розповідь я чув від Марґіти особисто. Отак воно з малярами буває. Дивовижно непрактичний народ, в житті зовсім безпорадний.
Аж до кінця війни, вона переховується у Варшаві, Торуні, Львові. В 1943 р. вона малює кілька портретів та натюрмортів, Роман в цей час малює костел чи то у Збаражі, чи то Кременці, де перебув основну частину окупації.
В серпні 1944 р. у Львові реставрується совєтська влада, а разом з нею всі установи зперед трьох років. Марґіта разом з Романом, відмовляються від членства спілки. Роман повертає на педагогічну роботу в училище прикладного мистецтва. Марґіта починає малювати. В 1944 р. малює портрет Свєнціцького, а за ним ряд других, створюючи цілу галерею портретів своїх приятелів, знайомих. За винятком намальованого на замовлення великого портрету Лесі Українки (1950 р.), всі інші мальовані з натури. Це: А. Манастирський, Р. Турин, С. Корпанюк, К. Звіринський, Д. Довбошинський, Л. Левицький, В. Патик, Г. Якутович, К. Колесса, Ф. Бриж, М. Колесса, О. Криса, В. Чайка, С. Шичук, А. Звіринська, Х. Звіринська, Т. Лінинська, В. Дурняк, Г. Дурняк, Р. Сельський, Р. Патик. І вкінці «Автопортрет» – який завершує галерею.
Вся післявоєнна епоха, аж до смерті – 35 років невпинної малярської праці, це пейзажі, натюрморти, портрети, щорічні поїздки в Крим, Карпати, Львівщина.
Починаючи з Микуличин, 1952 р., з 1948 р. Гурзуф, Ялта, Судак, Микуличин 1952 р., Білгород-Дністровський (1960 р.), Паланга (1974р.), Микуличин, 1952 р. Яворів, Косів, Криворівня, Лаврів, Зелене, Вишків, Польща – 1966, 1968, 1970, 1972 – роки з Романом і 1974 р. Проте «базою» залишається як завжди Дземброня.
Появляються тематичні картини «Жінка з коровою», «На винограднику», «Збір яблук», «Збір помідорів» і др.
Окремий розділ становлять «Натюрморти».
Померла 3.ІІ.1980р.
Похована на Личаківському кладовищі.
Упорядник: Христина ЗВІРИНСЬКА-ЧАБАН
Джерела:
