Горська Алла Олександрівна (18. 09. 1929, м. Ялта, нині АР Крим – 28. 11. 1970, м. Васильків Київської обл – похована у Києві) – живописець і громадська діячка.

Дочка  О. Горського, дружина В. Зарецького.

1933–43 мешкала у Ленінграді (нині Санкт-Петербург). Закінчила Республіканську середню художню школу ім. Т. Шевченка (1948), Київ. художній інститут (1954). Активна учасниця національно-культурного руху укрраїнської інтелігенції (1960-і рр.).

Одна з організаторів Клубу творчої молоді «Сучасник» (1959–64).

Від 1962 брала участь у русі дисидентів, за що 1964 виключена зі складу СХУ. Разом із В. Симоненком і Л. Танюком 1962–63 відкрила місця поховання розстріляних органами НКВС громадян на Лук’янівських і Васильківських цвинтарах та у Биківні.

Тема боротьби з тоталітаризмом та русифікацією України знайшла втілення у станкових творах, зокрема у вітражі «Т. Шевченко. Мати» (1964, співавтор), за що була піддана переслідуванням: вітраж, змонтований у головному корпусі Київського університету, був розібраний і знищений адміністрацією як «ідейно ворожий».

Від 1965 виступала проти масових арештів української інтелігенції; підписала низку заяв і листів-протестів до керівництва КПРС і радянського уряду.

Проти Горської почалися адм. репресії. Конфлікт з тодішньою владою скінчився убивством мисткині за нез’ясованих обставинах. Після розпаду СРСР органи прокуратури і безпеки України, незважаючи на вимоги громадськості, не оприлюднили інформацію про загибель. 1995 у Києві на будинку по вул. І. Рєпіна (нині Терещенківська), № 25, де колись мешкала художниця та у Василькові на вул. Юних комунарів, № 8, де вона загинула, встановлено мемор. дошки.

На Національній кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка 2001 знято документальний фільм «Алла Горська» (реж.-постановник О. Левченко).